ДАЛІ
Дії, які необхідно виконувати дорослим, щоб надавати дітям підтримку:
• будьте для дитини другом, ніколи не відмовляйте у допомозі та підтримці;
• не залишайте дитину наодинці із своїми переживаннями, проте і не докучайте їй. Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися чи цікавлять, стільки, скільки їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», “Зрозумієш,, коли виростеш», «Я неможутобі пояснити». Завжди є що сказати. Говоріть так, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину;
• не кажіть: «Забудь це», «Викинь із голови» — це прямий шлях до формування постстресових розладів;
• дайте дитині зрозуміти, що ви серйозно ставитеся до її переживань і знаєте й інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);
• поговорітьіз дитиною проті почуття, яких вона зазнала або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття — нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити: що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти тощо;
• створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею про все, що її цікавить, беріть участь у її іграх);
• встановіть відносини, що ґрунтуються на довірі;
• менше таємниць і натяків (вони ще більше лякають дитину);
• надавайте корисний та заохочувальний зворотний зв’язок: будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому дорослі тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається у сім’ї, у місті. Намагайтеся пояснити це коротко (4—5-ма фразами) і спокійно. Відповідайте на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання — одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне запитання;
• активно слухайте. Дитині потрібно, щоб їїпочуття приймали та поважали: можна спокійно та уважно вислухати дитину; можна визнавати почуття дитини словами «так», «хм», «зрозуміло»; можна назвати почуття: «ти стурбований», «ти засмучена», «ти сердитий»… Покажіть, що розумієте їібажання. Надайте їй можливість уявити це: «Я б хотіла, щоб такого не було, щоб усе у нас було спокійно і не потрібно було переживати за батьків/чи за цю ситуацію» (як приклад);
• навчіться ставити запитання, які спонукають дитину до розмови: «Я уважно тебе слухаю…», «Цеважливо, що ти розповідаєш…», «Міг би ти розповісти про це більше…»;
• подивіться разом із дитиною фотографії— це дасть змогу звернутися до приємних образів із минулого, послабить неприємні спогади;
• будьте готовими до нечемної, дивної, агресивної поведінки дитини;
• у жодному разі не соромте дитину і не звинувачуйте втому, що сталося, або вїїдивній поведінці після травматичної події. Будьте готовими раз за разом обговорювати ті самі речі;
• не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, що менше теленовин із місць страшних подій побачить дитина, то краще. У будь-якому разі, навіть якщо ваша дитина підліток, вона потребує пояснення вашого ставлення до подій;
• у будь-якій розмові про події, що відбулися, час від часу нагадуйте дитині, що нині ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити, що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди;
• також скажіть, що нині багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможе допомогти;
• не дозволяйте дитині ставати тираном, тому не виконуйте будь-які її бажання із почуття жалю;
• завжди підтримуйте надію на краще;
• пам’ятайте, що частині дітей із різних причин не вдається упоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, тому вони потребують професійної допомоги; у разі вашого хвилювання за стан дитини або тривалість незвичної поведінки дитини слід звернутися по допомогу до психотерапевта.
Пам’ятка «Що слід робити дорослим під час кризи?»
• Нині, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ. Можливо, дитина буде будувати барикади, грати в «Майдан», «беркут» і «майданівців», військових, інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті. Ці ігри можуть спричинити безлад у вашій квартирі, групі, але допоможуть дитині знизити напруження;
• ефективними можуть бути ігри на попередження агресії. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненою або «убитою»у грі. Усе це є нормальним способом дитини впоратися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками тощо. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;
• заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй виразити свої переживання у формі образів);
• важливу роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу.
Автор: Олена МОКОСЄЄВА, практичний психолог ДНЗ № 17 «Усмішка», м. Біла Церква, Київська обл.