ПАМЯ’ТКА ДЛЯ ПЕДАГОГІВ «ВИДИ Й ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДИТЯЧОЇ ПРАЦІ»
Самообслуговування – це діяльність, спрямована на задоволення повсякденних особистих життєвих потреб, пов’язаних із життєвою погребемо догляду за тілом, одягом, взуттям тощо (миття м умивання, причісування, одягання й розтягання, прибирання ліжка та ін.).
Під час самообслуговування дитина активно засвоює необхідні навички та знання про власне тіло, предмети особистої гігієни, організацію гігієнічних процедур, набуває практичного досвіду самостій¬ності. Щоденно виконуючи елементарні завдання із самообслуговування, діти привчаються до систематичної праці й починають розуміти, що всі (дорослі і діти) мають певні обов’язки, виконання яких не можна перекладати на інших.
Елементами самообслуговування діти починають оволодівати з раннього віку, коли малюк намагається сам умитися, одягтися, поїсти та ін. Спочатку його дії досить обмежені, невпевнені, не завжди вдалі. Однак, якщо дорослі терпляче, послідовно й регулярно привчають дітей обслу-говувати себе, використовуючи при цьому ігрові прийоми, показ і пояснення правильних способів дій, допомогу, спільне з дитиною виконання, по¬стійні заохочення й часті вправляння в практичній діяльності, то згодом малята набувають навичок самообслуговування.
З віком складність дій дітей зростає, як і вимоги до якості виконання (точності, повноти, охайності, швидкості, самостійності). За дітьми поступово закріплюються обов’язки із самообслуговування, які дають змогу відчути своє дорослішання, сприяють виробленню необхідної для майбутнього шкільного життя звички до трудового зусилля, підвищують відповідальність.
Педагог не лише пояснює, показує, радить, як раціонально виконати завдання, а й стимулює дітей до самостійного розв’язання поставлених завдань.
Важливо звертати увагу дошкільнят на кінцевий результат роботи, своєчасність і якість її ви¬конання для того, щоб вони усвідомлювали її по-требу не лише для себе, а й для оточення.
Наприклад, хтось із дітей довго одягається — скорочується час для прогулянки, ігор всієї групи; не прибрали іграшок — немає вільного простору, неохайно в кімнаті, її важко прибирати. Досягнення дитини в самообслуговуванні важливо підтримувати й схвалювати.
Господарсько-побутова праця спрямована на дотримання чистоти й порядку в приміщенні, на ділянці, допомогу дорослим при організації побутових процесів. Вона пронизує повсякденне буття дітей у дошкільному закладі й удома, забезпечує необхідний комфорт, хоча її результати не так помітні, як в інших видах праці. Господарсько-побутова праця має значні резерви для виховання в дітей бережливого, заощадливого ставлення до речей, прагнення їх раціонально використовувати за призначенням, уміння помічати безлад і готовність його усувати.
Молодші дошкільники засвоюють початкові уявлення про господарсько-побутову працю дорослих удома й у дошкільному закладі (миття посуду, підлоги, витирання пилу, приготування їжі, зміна по-стільної білизни, прання, прасування та ін.). Вони охоче долучаються до допомоги дорослим у цих справах, виконуючи їхні елементарні трудові завдання, при цьому нерідко захоплюючись процесом і перетворюючи працю на гру, та активно наслідують дії дорослих у побутовій праці під час своїх ігор.
Старші дошкільники, прагнучи до самостійності й активності, демонструють більше впевненості у своїх силах не лише при самообслуговуванні, а й готовність залучатися на рівних із дорослими до нескладної господарсько-побутової праці: сервірування столу, складання й миття іграшок, чайного посуду, прання лялькового одягу, дрібних дитячих речей, підмітання, чищення килимка пилососом та ін.
Завдання дорослого — навчити дітей викону¬вати трудові процеси цілісно (від осмислення мети до одержання результату та прибирання робочого місця), оволодівати способами виконання трудових дій і запобігання травматизму, самостійно контролювати якість роботи. Саме цілісне освоєння трудового процесу допоможе дитині стати дієвим суб’єктом посильної для неї діяльності, відчути свою умілість, самоствердитись.
Праця в природі передбачає трудову діяльність з об’єктами природи на городі, у квітнику, у садку, куточку живої природи: догляд за рослинами й тваринами, обробка ґрунту, прибирання земельної ділянки тощо. Це продуктивна праця, її кінцева мета конкретна й зрозуміла — виростити овочі, квіти, ягоди, підгодувати пташок тощо.
Хоча така мета й доступна дошкільникам, проте вона віддалена в часі й потребує від дітей тривалих фізичних, вольових, розумових зусиль, послідовної, кропіткої роботи, постійного контролю, відповідальності за інше життя (забудеш погодувати акваріумних рибок — можуть померти, не поллєш квітку — зав’яне).
Як бачимо, праця в природі створює сприятливі умови для емоційно-ціннісного, соціально-морального, пізнавального розвитку дітей, збагачує рухову сферу, а організована на свіжому повітрі, загартовує організм, зміцнює нервову систему.
Упродовж дошкільного віку вихователь поступово залучає дітей до праці в природі. Молодші дошкільники вже здатні виконувати нескладні трудові дії: збирати осіннє листя на ділянці, протирати листя кімнатних рослин, поливати вазони, годувати птахів та ін. З часом, наслідуючи дії дорослих, діти набувають уміння діяти самостійніше й у старшому дошкільному віці здатні виконувати складніші види роботи: висівати на-сіння овочів і декоративних квітів, саджати коренеплоди тощо.
Ручна (художня) праця – цікавий вид праці, пов’язаний із виготовленням виробів із різноманітних матеріалів (паперу, картону, тка-нини, природного і покидькового матеріалу тощо), при якому використовуються різні техніки роботи з матеріалами, може братися за основу сучасне й народне декоративно-прикладне мистецтво.
Цей вид праці має особливе значення в мо¬ральному й креативному розвитку. Він створює умови для вияву винахідливості, кмітливості, фан-тазії, розвитку конструкторських і художніх здібностей.
Виготовляючи прикраси для приміщень чи май¬данчика, подарунки для інших дітей чи дорослих (іграшки-саморобки, сувеніри, ялинкові прикраси, закладинки для книг, вітальні листівки, вишиті серветки тощо), діти привчаються виявляти емпатію, доброзичливість, безкорисливість у стосунках із соціумом, діставати насолоду від рукотворної краси, бажання зробити приємне знайомим і незнайомим.
Оскільки ручна (художня) праця потребує від виконавця достатніх умінь і навичок роботи з деякими інструментами, технічними приладами й пристроями, певних знань про властивості матеріалів, належного рівня довільної уваги, пам’яті, мислення, уяви, розвитку фізичних і вольових рис, цей вид праці посідає повноцінне місце в бутті старших дошкільників, а в роботі з молодшими застосовується фрагментарне, з опорою на обмежений діапазон можливостей дітей.
Форми організації праці
Традиційно формами організації праці дітей в дошкільному закладі є:
– доручення;
– чергування;
– колективна праця.
Доручення — найпоширеніша форма участі дітей у посильній трудовій діяльності. Сутність його в тому, що на дитину покладається кон-кретне завдання, яке вона має виконати сама або з ким-небудь зі своїх ровесників чи з дорослим. Доручення використовуються на кожному віковому етапі в усіх видах праці. Зазвичай діти отримують їх від дорослих.
Упродовж дня можна пропонувати дітям різноманітні за складністю (прості, складні), способами організації виконавців (колективні, підгрупові індивідуальні), тривалістю виконання (тривалі, короткотривалі, епізодичні) доручення, які різняться й за змістом відповідно до різних видів дитячої праці: пов’язані з іграми, організацією занять і побутових процесів, виконанням прохань дорослих або інших дітей.
Доручення для молодших дошкільників епізодичні, короткотривалі, нескладні за змістом, зорієнтовані на близький результат (принести стілець, подати книгу, чашку, покласти на місце іграшки, насипати зернят пташкам та ін.) у звичній, зрозумілій ситуації повсякденного буття: допомога дорослим у сервіруванні столу, підготовці до ігор, прогулянок, занять, прибиранні в ігровому куточку, наведенні ладу на книжковій поличці тощо.
Набуваючи елементарних навичок господарсько-побутової праці, дошкільнята прагнуть виконати складніші завдання завдяки збільшенню кількості трудових дій, при цьому захоплюються процесом і нерідко перетворюють його на гру. От чому важливо орієнтувати молодших дошкільнят на конкретний результат, використовуючи значущі для них мотивування завдань (отримати схвалення дорослого, зробити приємне для близьких людей тощо) та оцінки трудових дій дорослими, що підвищує роль праці для розуміння її дитиною.
Формування інтересу й бажання виконувати доручену справу охоча, старанно, умінь працювати підгрупами (по 2—3) — основна мета трудово-го виховання молодших дошкільників.
Діти старшого дошкільного віку починають повніше усвідомлювати значущість праці, сприймають її як корисну, необхідну, важливу справу, виявляють зацікавленість у її успішному виконанні, їхні предметно-практичні дії поступово ускладнюються, відокремлюються від гри, набувають характеру й змісту певних трудових операцій, спрямо-вуються на позитивний результат.
Від епізодичних, короткотривалих доручень діти переходять до виконання постійних обов’язків, триваліших завдань. Наприклад, вихователь доручає деяким дітям упродовж дня самостійно прибирати ігровий куточок, стежити за порядком у спальні та їй.
Щоб діти діяли самостійно й відповідально, слід підвищувати їхню зацікавленість в успішному виконанні доручень дорослого. Сприятиме цьому використання мотивацій морального, пізнавального, естетичного порядку, актуальних для старших дошкільників.
З віком мотиви поглиблюються, набувають більш сталого характеру у зв’язку з усвідомленням мети, що її ставлять дорослі, і перетворенням її на власну мету. Якщо молодші дошкільники мотивують свою працю тим, що так вимагає дорослий або так хочеться їм самим, то у старшому дошкільному віці мотивація стає суттєвішою: досягти якісних результатів під час виконання доручення, щоб до¬помогти оточенню, заслужити довіру авторитетної людини, принести користь, радість іншим тощо.
Дітям 5—6-ти років дають складніші доручення, які можуть бути пов’язані з проханням або зверненням до інших осіб. Наприклад, підійти до вихователя іншої групи й передати альбом. При цьому дитина має самостійно сформулювати своє прохання з дотриманням правил ввічливої поведінки й формул мовленнєвого етикету так, щоб її зрозуміли,
До змісту доручень старшим дошкільникам входять організаційні вправи, які виховують уміння розподіляти свій час, приймати рішення, узгоджувати свої дії з працею інших. Дітям, які ще не мають сформованих практичних умінь і навичок, можна надавати індивідуальну допомогу, до-датково пояснювати й показувати окремі прийоми чи послідовність дій, частіше позитивно оцінювати їхні практичні зусилля. Важливо підтримувати ініціативу вихованців, які відповідально, старанно, із зацікавленням у якісному результаті виконують доручену справу.
Чергування — складніша форма організації праці порівняно з дорученнями. Воно полягає у систематичному виконанні дитиною трудових обов’язків упродовж певного часу (зокрема, протягом дня чи кількох днів).
Діти раннього й молодшого дошкільного віку, зазвичай, беруть участь у підготовці матеріалів до занять, допомагають вихователю в догляді за кімнатними рослинами, складанні іграшок тощо без залучення до чергувань, а просто виконуючи нескладні доручення.
Як форма організації дитячої праці, чергування запроваджуються з п’ятого року життя. Діти поетапно навчаються виконувати традиційні обов’язки чергових у їдальні, на заняттях, у куточку природи.
Практика засвідчує, що доцільно урізноманітнювати види чергувань, зокрема, організовувати й чергування в ігрових осередках, на ігровому майданчику тощо. Таке варіювання дає змогу ширше охоплювати вихованців трудовими завданнями, що оптимізує процес формування впродовж дошкільного віку відповідальності, самостійності, працелюбності, самовладання та інших базових рис дитячої особистості.
За чинними програмами розвитку, виховання й навчання дітей дошкільного віку можна простежити, як поступово розширюється система чергувань, ускладнюються обов’язки чергових, підвищуються вимоги до їх виконання, а саме: з початку навчального року організовуються чергування чотирирічних дітей у їдальні, з другої половини року вводяться чергування на заняттях, п’яти-шести-річні дошкільники протягом року чергують у їдальні, на заняттях, у куточку живої природи.
Організація чергувань передбачає чітку сиcтему розподілу, призначення дітей за видами чергувань, можливість гнучкої заміни чергових відповідно до об’єктивних обставин і суб’єктивних чинників, а також облаштування місць збереження інвентарю, визначення робочого місця, кола обов’язків і послідовності їх виконання. Чергування організовуються таким чином, щоб кожна дитина періодично виконувала різні види роботи.
У молодшому дошкільному віці дорослий стежить за виконанням обов’язків дітьми, нагадує послідовність дій, за потреби здійснює безпосе-редній контроль і надає допомогу.
У старшому дошкільному віці, оскільки сили й можливості дітей зростають, вихователь звертає увагу на самостійне виконання роботи дітьми, бачення ними помилок і недоліків. Прямий контроль відходить на другий план, зростає роль самоконтролю. При цьому корисно практикувати бесіди-обговорення роботи чергових. Це допоможе дітям правильно оцінити свою роботу й роботу друзів, навчитися сприймати схвалення та зауваження, усвідомлювати відповідальність перед колективом.
Колективна праця – важливий засіб формування в дітей колективістських взаємин через їх залучення до спільної роботи.
Участь у колективній праці допомагає зрозуміти потребу дотримання загальноприйнятих норм і правил взаємодії, формує орієнтованість на успіх загальної справи, готовність підпорядковувати особисті бажання, наміри колективним цілям, допомагати іншим і звертатись по допомогу за потреби, задовольняє прагнення дитини до самови¬явлення, самореалізації, самоствердження.
Оскільки готовність брати участь у загальній трудовій діяльності, узгоджено діяти, виконувати свої обов’язки в загальній справі та інші необхідні передумови формуються в старшому дошкільному віці, то й колективна праця організовується саме зі старшими дошкільниками раз-двічі на тиждень.
Діти здатні колективно виконувати роботу з прибирання групового приміщення, куточка живої природи, книжкового, ігрового, фізкультурного осередків, майданчика. Особливо зацікавлює дітей спільна з дорослими праця, де є особлива нагода почуватися нарівні зі старшими, продемонструвати власну спроможність та значущість як вияви дорослішання.
Організовуючи колективну працю, вихователь має продумати її мету, зміст, чітко розподілити завдання та обов’язки між дітьми так, щоб кожному знайти роботу, яка йому під силу, а далі тримати в полі зору всіх дітей групи, скеровуючи їхні дії допомогою і взаємодопомогою, нагадуваннями й підказками, показом і роз’ясненням певних прийомів тощо. Після закінчення роботи важливо зафіксувати увагу дітей на її результатах, дати оцінку трудовим зусиллям, ставленню кожної дитини до виконання дорученої ділянки справи.
Для колективної праці дітей організовують фронтально або підгрупами. Об’єднання дітей є ефективним за наявності в учасників таких угруповань досвіду співпраці, належного володіння конкретними предметно-практичними навичками. Знання індивідуальних психологічних особливостей дітей дає змогу об’єднувати в групи вихованів із різним рівнем співпраці та активності.
Наприклад, доцільно об’єднати дітей високого й низького рівнів співпраці, активних, ініціативних із більш пасивними за умови, якщо вони симпатизують одне одному, легко контактують між собою. Залучення молодших за віком дітей до групи старших для виконання спільного трудового завдання — важливий прийом навчання взаємодії в найближчому соціумі в умовах різновікової групи дошкільного навчального закладу й родини.
Отже, організовуючи трудову діяльність вихованців, педагог має зважати на їхні інтереси, уподобання, здібності, індивідуальні можливості. Відповідність природі дитини, її станам і настроям, адекватна індивідуальна й колективна мотивація стимулюють дошкільника до праці, дають змогу йому дістати задоволення від трудового процесу й досягнення мети. Без цього трудові доручення, чергування, колективна праця стають сумною повинністю.