МУЗИЧНА ЛОГОРИТМІКА ЯК МЕТОДИКА НАВЧАННЯ Й ВИХОВАННЯ
Музична логоритміка як одна з форм своєрідної терапії на основі використання зв’язку музики, слова й руху в комплексі методів навчання є стійким засобом впливу, що сприяє легкому навчанню, соціалізації, а також виправленню мовленнєвих порушень у дітей.
Термін «логоритміка» складається з двох частин — «лого» (від гр. — виховання правильного мовлення) і «ритміка» (від гр. — рівномірний, розмірений).
На думку більшості логопедів (О. Аніщенкова, О. Проліснова, Т. Сидоренко, О. Сагірова), логоритміка — це комплексна методика, що містить засоби логопедичного, музично-ритмічного й фізичного виховання.
Як зазначає Л. Волкова, «логопедична ритміка» в логопедії розуміється як система фізичних вправ, побудована на зв’язку слова, рухів, музики та поєднана з музичним вихованням (з методиками музичного виховання, музично-ритмічного виховання в дошкільному віці), черпає деякі дані з теорії музики, теорії танцю, історії музичного виховання. Об’єктом логопедичної ритміки є дитина з мовленнєвим порушенням. Предмет — різноманітні порушення психомоторних функцій і система рухів у поєднанні з музикою й словом. Мета — подолання мовленнєвого порушення шляхом розвитку, виховання й корекції рухової сфери в поєднанні зі словом і музикою.
Логоритміка вирішує оздоровлювальні, освітні, виховні й корекційні завдання.
Оздоровлювальні: логоритмічні заняття сприяють зміцненню кістково-м’язового апарату, розвивають дихання, моторику (загальну, дрібну, мімічну), виховують правильну поставу, ходу, грацію рухів.
Освітні: в осіб із вадами мовленнєвої сфери формуються рухові навики і вміння в колективі, просторові (оптико-просторові) уявлення, уміння зосередити увагу (слухову, зорову, тактильно- вібраційну), довільно переміщуватися в просторі щодо інших людей і предметів, розвиваються слухова і зорова пам’ять, сила, спритність, координація рухів, рухова реакція на звуковий і зоровий подразник, витривалість, гальмівна діяльність, уміння переключитися з однієї діяльності на іншу. Також засвоюються теоретичні знання з ритміки, музичної культури.
Виховні: заняття сприяють розумовому, моральному, естетичному, трудовому вихованню, розвивають художньо- творчі здібності, відчуття, смаки, а також морально-вольові якості – почуття колективізму, дисциплінованості тощо. Корекційні: корегують, усувають мовленнєві порушення й порушення психомоторики.
Отже, логоритміка – одна із форм своєрідної терапії на основі використання зв’язку слова, музики й руху, засіб впли¬ву в комплексі методик навчання, виховання й лікування, що дозволяє прискорити процес усунення мовленнєвого порушення і сприяє соціалізації.
До основних понять музичної логоритміки належать такі: рух, рухове вміння, руховий навик, психомоторний розвиток, ритм, ритміка, музичний ритм, музично-ритмічне почуття, музично-ритмічне виховання, рухливі ігри, кінезітерапія, лікувальна ритміка, логопедична ритміка.
Рух – основа життя, основна біологічна риса, якість, поняття живої матерії, основний механізм урівноваження в системі “організм – середовище”. Само за допомогою руху організм людини органічно входить у середовище, пристосовується до нього, розвивається і вдосконалюється сам, а з іншого боку – розвиває і вдосконалює навколишнє середовище. Власне, саме в людини рух є усвідомленим соціально-біологічним актом, є засобом зв’язку, взаємовпливу, активної адаптації і трудової діяльності. Рух використовується і як засіб профілактики, лікування та реабілітації.
Рухове вміння – це міра оволодіння технікою дії, яка вирізняється підвищеною концентрацією уваги на складових частинах руху та способах вирішення рухового завдання.
Руховий навик – така міра оволодіння технікою руху, за якої управління рухами проходить автоматично, а дії, рухи вирізняються підвищеною точністю й надійністю. Однак це не означає, що рух відбувається неусвідомлено, “на автоматі”. Головним є те, що формування рухового навику є процесом утворення динамічного стереотипу при взаємодії 1-ї і 2-ї сигнальних систем, із перевагою останньої.
Психомоторний розвиток має тісний зв’язок із власне моторним розвитком. Цей зв’язок досить міцний. Психічні порушення створюють численні й різноманітні взаємозв’язки з руховими порушеннями. Рухи тіла і сприйняття різних відчуттів (зорові, слухові, кінестетичні, тактильні, смакові, рівноваги) дитини на початковому етапі розвитку є засобом пізнання навколишнього світу. При порушенні психомоторного розвитку відбувається неповний або неправильний аналіз відчуттів. Психомоторний розвиток починається з неусвідом- леної маніпуляції з предметами і продовжується до розумної, усвідомленої діяльності, яка розуміється як ціле направлене й заплановане сприйняття й перетворення дійсності за допомогою дій і рухів. У свідомість включається друга сигнальна система, яка вдосконалює діяльність і розвиток дитини.
Кожен рух відбувається в певному ритмі.
Поняття “ритм” є досить широким і багатозначним: ритм вірша, прози, серця, дихання, пір року, дня й ночі – доби, ритм роботи, ритм танцю, пісні. Ритм як узагальнене поняття характеризується такою ознакою – це часовий або просторовий порядок предметів, явищ, процесів.
Зрозуміло, що в основі занять із музичної логоритміки лежить музика. Якщо музичний твір не приносить дітям художньої насолоди, він не стане художнім відкриттям і не зможе справити суттєвий виховний вплив. Зацікавлене ставлення до музики дошкільнят і молодших школярів зумовлюється створенням творчої ситуації на кожному етапі спілкування з музичним зразком.
Для досягнення цієї мети необхідно застосування засобів і педагогічних прийомів, що сприятимуть виникненню атмосфери зацікавленості, формуванню в дітей позитивного емоційного ставлення до запропонованої теми заняття. Крім традиційних видів музичної діяльності, діти дуже люблять слухати музичні казки, дитячі пісні, переглядати мультфільми. А ще дітям подобаються цікаві бесіди на різні теми із використанням ілюстрацій.
Особливість пропонованої методики музичної логоритміки, її новизна полягає в тому, що в процесі роботи з дітьми педагогічна діяльність набуває максимальної суб’єкт-суб’єктної спрямованості. Вона реалізується не лише в ставленні педагога до дитини як рівноправного учасника музичної діяльності, а й у тому, що діти, залучені до освітнього процесу, поряд із вихователями та музичними керівниками беруть активну участь у всіх етапах створення й реалізації нової методики, стають її співавторами, співтворцями.
Основним завданням цілеспрямованої взаємодії вихователя й дітей є накопичення у вихованців емоційних вражень, що можуть стати основою плідної співпраці, вільного спілкування дітей із вихователем та однолітками. Метою має стати прищеплення дітям інтересу до музично-логоритмічних занять, музично-ігрового матеріалу, українського дитячого музичного фольклору, стимулювання бажання добре виконувати поставлені завдання, чітко промовляти слова в піснях, скоромовках, музично-ритмічних рухах тощо.