Далі

Реакції дітей на кризову ситуацію:
• надмірна прихильність до батьків;
• проблеми зі сном та апетитом;
• часті скарги на недомагання;
• зміни в поведінці;
• надмірна чи недостатня реакція на фізичний контакт;
• виснаження — плаксивість, роздратованість, зміни настрою;
• тривожність, страх, занепокоєння;
• поява нових страхів.
Якщо дитина не отримала в разі потреби допомоги, то її необхідно надавати й надалі за наявності ознак посттравматичного стресу.
Ознаки посттравматичного шоку
• Невмотивована уважність — людина стежить за всім, що відбувається, перебуває у стані очікування небезпеки;
• різка реакція на гучні звуки;
• відсутність проявів радості, любові, грайливості, спонтанності;
• труднощі в налагодженні контактів;
• агресивність;
• порушення пам’яті, концентрації уваги;
• депресія;
• загальна тривожність.
У випадку виявлення цих ознак педагогу необхідно повідомити практичного психолога для проведення реабілітаційної роботи.

Рекомендації щодо профілактики стресових розладів у дітей
• Доцільно знати та використовувати в розмові з дітьми на тему ситуації в країні правильні слова та вирази. До правильних слів та виразів належать ті, які не є оціночними, не несуть погрози і не навіюють страх, а просто констатують сам факт подій.
• Щоб раптом не спровокувати конфлікт у класі, потрібно враховувати, що діти можуть мати різні погляди до того, що відбувається, бо вони мають сім’ї і на їх світобачення впливає позиція членів сім’ї.
• Доцільно заздалегідь обмірковувати, як саме ті чи інші завдання можуть вплинути на дітей, чиї батьки або родичі брали участь чи постраждали, або навіть загинули внаслідок конфліктних подій.
• Не варто приховувати, але необхідно тактовно підходити до обговорення такого питання як втрата рідних у дітей, – це дає можливість навчатися учням висловлювати співчуття та дбайливо ставитися до тієї дитини, яка втратила когось із батьків.
• Варто демонструвати дітям розуміння та повагу до почуттів інших людей, вчити дітей тому, що кожна людина має невід’ємну внутрішню цінність.
• Доречно вміти розпізнавати ознаки, які вказують на те, що дитина переживає втрату або має депресивні прояви. У разі необхідності потрібно повідомити тих близьких, які опікуються дитиною, щоб вони мали можливість підтримати її.
• Виявляйте дітей, які потребують соціально-педагогічної та/або психологічної допомоги, вчасно повідомляйте про це спеціалістів.
• Активізуйте роботу з формування навичок безпечної поведінки задля попередження випадків насильства, зокрема гендерного насильства.
• Проводьте з учнями заходи з метою зниження ступеня агресивності, формування толерантності, попередження випадків насильства.
• Сприяйте проведенню психологічної та соціально-педагогічної роботи з дітьми з сімей, члени яких загинули.
• Сприяйте адаптації дітей із числа внутрішньо переміщених осіб у нових умовах.

Залучайте дітей до участі в шкільних справах, діяльності позашкільних навчальних закладів із метою створення умов для самореалізації.
• Використовуйте можливості громади щодо надання необхідної допомоги дітям, батькам чи колегам, які її потребують.
• Порекомендуйте дітям, батькам, колегам звертатися на Національну дитячу «гарячу лінію» для отримання інформаційних, психологічних, правових консультацій 0 800 500 225 (зі стаціонарного), 772 (з мобільного Київстар, Лайф) та на міську службу «Телефону довіри» за номером 33 40 50.
Навички, які необхідні, щоб надавати дітям підтримку:
Активне слухання. Допомагаємо дитині впоратися з її почуттями. Дитині потрібно, щоб її почуття приймали та поважали:
• можна спокійно та уважно вислухати дитину;
• можна визнавати почуття дитини словами «так», «зрозуміло»;
• можна назвати почуття: «ти стурбований», «ти засмучена», «ти сердитий»…
Покажіть, що розумієте бажання дитини. Надайте її можливість уявити це: «Я б хотіла, щоб такого не було, щоб все у нас було спокійно і не потрібно було переживати за батьків/чи за цю ситуацію» (як приклад).
Уміння ставити питання, які спонукають дитину до розмови: «Я уважно тебе слухаю…», «Це важливо, що ти розповідаєш…», «Міг би ти розповісти про це більше…».
Встановлення відносин, що базуються на довірі.
Надання корисного та заохочувального зворотного зв’язку.
Уміння концентрувати увагу на можливостях та рішеннях, а не на проблемах.
Спостерігати за поведінкою дитини тривалий час.
Розуміння та правильне використання невербальних засобів вияву почуттів; терпиме та неупереджене ставлення.
Чуйність та співчуття.