ДАЛІ
Жадібність: природна вада чи вікова особливість?
Жадібність не є вродженою рисою характеру. Вона виникає внаслідок неправильної поведінки дорослих, які оточують дитину.
Найчастіше перші прояви «жадібності» спостерігають батьки дітей віком саме 2-4-х років. Це обумовлено певними особливостями дитячої психіки. А саме егоцентризмом, який до 6-7-річного віку є віковою нормою.
Для дворічного малюка віддати незнайомому хлопчику в пісочниці улюблену машинку — це все одно, що віддати частину себе, як- от руку чи ногу. І наполегливі заклики мами дати іграшку іншій дитині малюкові незрозумілі: у нього може виникнути думка, що мама любить сторонню дитину більше, ніж його. Унаслідок такого трактування ситуації дитина ображається, хвилюється, злиться, вдається до істерики. І хоч розуміє, що поводиться погано, та вже не може зупинитися.
Роль дорослого в запобіганні та розв’язанні конфліктної ситуації між дітьми. Допоки дитина не навчилася самостійно й конструктивними методами розв’язувати ситуації, які виникають у неї під час спілкування з іншими дітьми, їй у цьому має допомагати близький дорослий. Ви маєте зробити все можливе, аби уникнути конфліктної ситуації між дітьми.
Тож, якщо інша дитина хоче взяти у вашого малюка іграшку, а той пручається, дійте так:
- заговоріть зі сторонньою дитиною, спробуйте переключити її увагу на щось нейтральне, скажімо: «Ой, яка в тебе гарненька шапочка»;
- запропонуйте дітям обмінятися іграшками або дайте сторонній дитині іншу, не таку
«дорогу серцю» вашого малюка іграшку (радимо брати із собою на прогулянки кілька одна-
кових чи подібних іграшок); - залучіть дітей до спільної діяльності, наприклад запропонуйте їм побудувати вежу з камінчиків, яку ви щойно почали зводити. Нехай вони подають вам камінчики, а ви заохочуйте їх: «Разом у нас вийде велика й гарна вежа…».
- Коли незручна ситуація подолана й ваш малюк не влаштував істерику, а навіть погодився дати іншій дитині потримати іграшку, обов’язково відзначте його правильну поведінку, скажіть, що вам було приємно бачити, як він ділиться з іншими (просить дозволу взяти чужу
іграшку). - Не забувайте хвалити малюка за виявлену ним доброту і щедрість. Удома читайте казки, оповідання, історії про те, як погано скупитися і як добре ділитися. Обігравайте з дитиною різні життєві ситуації, як-от: день народження плюшевого ведмедика (приходять гості з подарунками, ведмедик їх зустрічає, пригощає, розважає); лялька не хоче ділитися з іншими своєю іграшкою тощо. У процесі гри підказуйте дитині адекватні способи розв’язання конфліктних ситуацій.
Утім якщо конфлікт уже відбувся:
• не кричіть на малюка і не карайте його — у збудженому стані він усе одно не сприйме пояснення, тому спочатку дітей слід розвести і заспокоїти;
• спокійно скажіть, що вже час іти додому (у магазин тощо), після чого візьміть малюка на руки разом із його «скарбами», не поспішаючи, залиште «поле бою»;
• після того, як малюк заспокоїться, обговоріть із ним ситуацію, що сталася. Також буде доречно розповісти малюкові казку чи історію з подібною ситуацією;
• проявіть терпіння й мудрість, якщо дійшло до плачу чи навіть бійки між дітьми. Розведіть їх у різні боки або ж спробуйте переключити їхню увагу, діставши абсолютно нову іграшку, яку ви взяли з дому про всяк випадок;
• не беріть на прогулянку дорогі іграшки, втрата чи псування яких засмутить малюка й навіть вас. Також не несіть надвір улюблені дитиною й нові іграшки. Зауважте, що лише насолодившись своєю «власністю» вдосталь, малюк погодиться поділитися нею з іншими.
Показуйте дитині приклади щедрості
Для дитини дуже важливим є приклад близьких людей — мами, тата, бабусі, старшої сестри. Якщо в сім’ї прийнято дарувати подарунки друзям, допомагати родичам, людям літнього віку, долучатися до благодійності, то малюк чітко засвоїть, що така поведінка — зовсім не подвиг, а звична й потрібна справа.
Час від часу доцільно спонукати дитину до доброчинності. Поговоріть із малюком, що з іграшок, особистих речей він готовий віддати, подарувати сусідській дитині чи дитині з незаможної сім’ї тощо. Запитайте, чому саме цю річ він вирішив подарувати. Якщо побачите, що малюкові справді не шкода розлучатися з іграшкою і він не сумнівається у своєму виборі, — настає час дарування. При цьому важливо, щоб людина, якій подаровано річ, висловила щиру вдячність, сказала добрі слова дарувальнику — вашій дитині. Утім, якщо одержувач подарунка — теж дитина, дорослі мають їй допомогти правильно зреагувати на щедрість вашого малюка.
Заохочуйте до створення й дарування подарунків
Починаючи з дворічного віку, варто запропонувати дитині створювати подарунки близьким та друзям власноруч. Наприклад, з вашою допомогою малюк може намалювати картинку, зробити аплікацію чи закладку для книжки, листівку тощо.
У такій доброчинній творчій діяльності є низка позитивних моментів, зокрема дитина:
• розвиває свої творчі здібності та креативність;
• створює виріб для когось із теплими думками про конкретну людину, а отже, легко й залюбки віддає свій витвір — розлучається з ним;
• отримує задоволення від того, що інші високо оцінюють її старання; у неї підвищується самооцінка та інтерес до творчості.
Тож якомога частіше залучайте малюка до вибору подарунків і до процесу їх вручення.
Нехай дитина візьме участь у привітанні й почує слова подяки від одержувача. Розширюйте коло спілкування дитини — сприяйте тому, щоб інші діти заходили до неї в гості і щоб вона сама також вміла поводитися в гостях.
Пам’ятайте: доброю і щедрою може бути лише та людина, у якої є почуття власності. Вона віддає не тому, що так треба, а тому, що хоче подарувати іншим радість і сама порадіти разом з ними. Звісно, можна «вимуштрувати» дитину так, що вона віддаватиме свою річ, бо вважатиме, що мусить. Однак у такому випадку вона відчуватиме незадоволеність, протиріч¬чя між власними емоціями та діями.