ДАЛІ
Здебільшого батьки вважають, що з народженням другої дитини в сім’ї нічого не зміниться — вони любитимуть обох дітей, а діти любитимуть одне одного, адже вони народилися у люблячих батьків. Проте не все так просто. Народження брата чи сестри може стати справжнім випробуванням як для первістка, так і для всієї сім’ї. Найперша помилка батьків — абсолютна впевненість у тому, що старша дитина безумовно має любити молодшу. Насправді, для того щоб первісток ставився до другої дитини з любов’ю, батьки мають із появою малюка любити старшу дитину так само, як і до його появи. Батькам варто зрозуміти: із народженням малюка старша дитина за одну ніч не перетворюється на дорослого.
Дорослість старшої дитини, звісно, зручна для батьків. І вони щодня й щогодини намагаються пояснити первістку, що він уже дорослий, тож має бути більш самостійним і намагатися обходитися без повсякчасної опіки батьків. Однак дитина бачить зовсім іншу картинку, яскраво описану хлопчиком п’яти з половиною років: «Вони завели собі малюка і люблять його. А мене вже не люблять. Бо я вже виріс, я — дорослий. Тепер він маленький, а маленьким може бути лише хтось один». Така поведінка батьків руйнує впевненість дитини в їхній любові. А ревнощі й боротьба за батьківську любов подекуди закріплюються в свідомості дитини на довгі роки. Діти різного віку по-різному реагують на появу молодшої дитини в сім’ї. До півтора року дитина реагує цілком спокійно, оскільки не усвідомлює цієї події. Якщо ж дитина старша, то вона, безперечно, звикла до того, що єдина у мами з татом. Аж раптом стикається з необхідністю ділити любов батьків, їхню увагу і тепло з малюком.
Увага до немовля неминуче скорочує і час, який раніше мама проводила з первістком. На думку багатьох фахівців, із появою в сім’ї другої дитини головну роль має взяти на себе батько. Адже як молодша дитина, так і старша, не мають бути обділені увагою, ласкою та любов’ю. Ситуація, коли дитині говорять «ти вже дорослий, засинай сам», хоча ще кілька днів тому мама сиділа поруч і співала колискову, — старшій дитині зовсім не зрозуміла, і вона не хоче з нею миритися.
Діти у віці від 3-х до 5-ти років та й старші готові боротися за увагу й любов батьків будь-якими доступними їм способами. Нерідко старша дитина стає збудженою і навіть агресивною, у неї часто змінюється настрій. Інколи можуть виникати і соматичні розлади.
То як батькам варто реагувати на ревнощі первістка? Насамперед слід усвідомити, що любити молодшу дитину старша може навчитися лише з їхньою допомогою і лише тоді, коли вона сама буде сповнена батьківської любові.
Не слід карати і картати старшу дитину за прояви ревнощів стосовно молодшої. Покарання може змусити дитину замкнутися в собі, накопичуючи образу та злість усередині. І «зірватися» вона може у найбільш недоречний момент. Тож ліпше нехай старша дитина вголос висловить свою образу: у такому разі їй можна усе пояснити, усунути тривогу й розвіяти сумніви в тому, що мама з татом люблять її, як і раніше.
Також не слід вимагати від старшої дитини турботи й ніжності, бажання гратися з молодшою. Бажання первістка допомагати батькам опікуватися малюком має бути природним: батьки мають створити сприятливі умови для того, аби воно виникнуло.
Не слід порівнювати між собою старшу й молодшу дитину, наголошувати на успіхах однієї чи невдачах другої. Адже це спровокує ще більші ревнощі, образи та агресію. А ще не можна відказати молодшій дитині речі старшої без її дозволу. Старша дитина має право на свої іграшки, свою ковдру чи іншу невеличку особисту власність.
У молодшої дитини не має бути привілеїв лише тому, що вона молодша, а у старшої — лише тому, що вона старша.