Далі
Мотиваційний модуль
Вітання. Вступне слово, окреслення проблеми семінару, обгрунтування її актуальності
Привітання «Що спільного?»
Анкетування «Діагностика агресивної поведінки у педагогів»
Теоретичний модуль
Бесіда «Про природу агресії, її причини та форми» Інформаційне повідомлення.
Інформаційне повідомлення «Стилі ставлення вихователя до вихованців та стилі педагогічного спілкування». Інформаційне повідомлення, презентація.
Інформаційне повідомлення «Шляхи оптимізації мовленнєвої роботи з дошкільниками»
Практично-інформаційний модуль
Ділова гра «Ефективне реагування на мовленнєву агресію дітей» Робота в групах.
Колаж «Причини виникнення мовленнєвої агресії у дітей і дорослих. Шляхи її подолання» Робота в групах.
Підсумково-рефлексійний модуль
Рефлексія заняття з семінару Самостійна робота
Підбиття підсумків семінару.
Доповідь на тему
Стилі ставлення вихователя до вихованців та стилі педагогічного спілкування
Стиль – це усталена система способів та прийомів, які використовує педагог у взаємодії. Взаємодія залежить від особистісних якостей вихователя і параметрів спілкування. Серед якостей, які визначають стиль спілкування вихователя, передусім, виділяють ставлення до дітей і володіння організаторською технікою.
У спілкуванні розрізняють два аспекти – ставлення і взаємодію. Це ніби підводна і надводна частини айсберга, де видима частина – серія мовних і немовних засобів (взаємодія), а невидима частина – потреби, мотиви, інтереси, почуття – все, що спонукає людину до спілкування.
В основу стилю спілкування вихователя покладено його загальне ставлення до дітей і професійної діяльності в цілому. Воно може бути активно-позитивним, пасивно-позитивним, нестійким, ситуативно-негативним, стійким негативним. Ці стилі ставлення вчителя до учнів сформулювали, охарактеризували і дослідили психологи Я. А. Коломинський і М.О. Березовій. Стилі ставлення вихователя до дітей дошкільного віку вивчали Я.А. Коломинський та Є О. Панько. Вони розрізняють позитивно-стійке, позитивно-пасивне, нестійке, відкрито-негативне, пасивно-негативне ставлення.
Якщо ставлення вихователя до дітей позитивно-стійке, то він виявляє ділову реакцію на діяльність вихованців, допомагає у важку хвилину, відчуває потребу в неформальному спілкуванні, об’єктивно їх оцінює, підтримує, заохочує. Вимогливість у поєднанні із зацікавленістю викликає у вихованців довіру. Вони розкуті, комунікабельні.
Позитивно-пасивне ставлення вихователя визначається уста¬новкою: лише вимогливість та суто ділові стосунки можуть забезпечити успіх у навчально-виховній роботі. Звідси – сухий, офіційний тон, брак емоційного забарвлення взаємин, теплоти, душевності. А це збіднює спілкування і гальмує емоційний і творчий розвиток вихованців.
Нестійке ставлення характерне для вихователя, успіх взаємодії якого визначається виключно його настроєм: гарний настрій – і діти слухняні, любі; поганий настрій – вихованці нестерпні, некеровані, дратують і виводять із себе. У цьому стилі яскраво виявляється невміння вихователя володіти власного психотехнікою – приховувати поганий настрій від дітей і колег, не заражати негативними емоціями інших.
Відкрито-негативне ставлення до дітей виявляється і в словах (гірших дітей за вас я не бачила; як мені набридли ваші витівки і непослух! тощо), і в діях. Такий вихователь досить часто використовує покарання і негативні непрямі вимоги, погрози як методи виховного впливу на дітей. Відсутні привітність, довіра, відкритість і щирість у стосунках. Діти такого вихователя бояться, не поважають, намагаються його не гнівити.
Вихователь, який виявляє пасивно-негативний стиль ставлення, зовні намагається не виказувати свою неприязнь до дітей, але відсутність похвали, підтримки, заохочення, холодність у спілкуванні і формальний підхід до справи говорять про погано зама¬сковане негативне ставлення до вихованців і роботи в цілому. Нелюбов приховати важко, особливо від дітей дошкільного віку, які інтуїтивно відчувають ставлення дорослого до них.
Залежно від стилю ставлення педагог добирає зручніші для нього способи організації діяльності дітей. Стиль керівництва, як і ставлення, є складником загального стилю спілкування вихователя.
Умови ефективного педагогічного спілкування
Щоб професійне педагогічне спілкування було ефективним, вихователю слід зважати на такі умови:
1. Дотримання принципу су б’ ект-суб’ ектної взаємодії, що передбачає готовність вихователя бачити і розуміти співрозмовника, перебувати в рівній психологічній позиції з ним, розуміти його погляди.
2. Урахування вікових та індивідуальних особливостей партнера по спілкуванню, зокрема його репрезентативної системи – основного каналу світосприймання. Частина людей сприймає навколишній світ переважно через зорові образи (візуальний канал), інша
– через слухові образи (аудіювальний канал), треті – через відчуття свого тіла: зручність пози, м’якість чи жорсткість, тепло, холод тощо (кінестетичний канал). Людина гарно розуміє співрозмовника, коли говорить з ним, використовуючи слова й образи, які відповідають провідному каналу світосприймання. У своєму мовленні людина демонструє провідний канал світосприймання. Так, візуаліст говорить: «Ти ж бачиш, яке в мене схвильоване обличчя?!» Аудіаліст: «Ти ж чуєш, який у мене схвильований голос!». Кінестетик говорить: «Ти відчуваєш, який у мене схвильований голос, як мені дискомфорт- но?!». Іноді із вуст аудіаліста можна почути і таку фразу: «Ти бачиш, що він говорить?!» Як же визначити репрезентативну систему лю¬дини? Дуже просто. Слід бути уважним і простежити за рухом її очей під час відповіді на ваші запитання. Рисунок 3.1 відображає зони, в які спрямовують погляд люди з різними каналами світосприйман¬ня.
Візуаліст, пригадуючи щось, спрямує свій погляд у точки 2, З, 5; аудіаліст – у точки 6, 9; а кінестетик-у точки 7, 8. Візуаліст, конструюючи речення, перемістить погляд у точку 1, аудіаліст – у точку 4, для кінестетика це будуть точки 7 і 8.
Завдання вихователя полягає в тому, щоб з перших хвилин спілкування визначити основний канал співрозмовника і підлаштуватися під нього, тобто намагатися оперувати звичними для нього образами, фразами.
3. Володіння вербальними засобами комунікації: технікою мовлення та комунікативними якостями мовлення (правильність, точність, стислість, доцільність, виразність, ясність, пестливість).
4. Володіння невербальними засобами спілкування: правильно встановлювати дистанцію під час спілкування; користуватися поглядом, жестами, такесикою; дотримуватися конгруентності – відповідності вербальних і невербальних засобів комунікації.
5. Володіння вміннями психотехніки: керувати власним пси-хофізичним станом, емоціями, розуміти психофізичний стан партнера по спілкуванню, вчасно помічати найменші зміни в ньому й адекватно на них реагувати.
6. Дотримання педагогічного такту. Тактовність у спілкуванні передусім виявляється у вмінні: поважати співрозмовника, називаючи його на ім’я, чи на ім’я та по батькові; доречно посміхатися; уважно слухати; не перебивати; не бути нав’язливим, грубим, гіперкомунікативним – говорити більшу частину часу взаємодії і чути тільки себе.
7. Урахування емоційного стану співрозмовника та обставин, за яких відбувається спілкування. Якщо мама вихованця перебуває в негативному емоційному стані, роздратована, засмучена, навряд чи варто говорити їй про проблеми її дитини, цим самим «підливаючи масла у вогонь».
8. Урахування загального культурного рівня та педагогічної освіченості співрозмовника. Свою думку слід одягати в таку словесну оболонку, яка б була зрозумілою для співрозмовника, легко сприймалася, спонукала до відповідної адекватної мовленнєвої реакції. Уживання наукових специфічних термінів у розмові сприймається співрозмовником як бажання його принизити, показати некомпетентність і переваги над ним педагога. Таке спілкування не приводить до порозуміння, а лише дратує, насторожує, відштовхує.
Ураховуємо тип темпераменту під час спілкування
У центрі освітнього процесу дошкільного навчального закладу є особистість дитини дошкільного віку. Тож, організовуючи педагогічне спілкування, вихователю насамперед необхідно враховувати особистісні якості дітей. Наприклад, йому не завадить знати, як можуть поводитися діти різного темпераменту в певних обставинах.
Кожний тип темпераменту має свої переваги та недоліки, і до представників кожного з них вихователь має знайти підхід, керуючись певними психологічними принципами.
До дітей-холериків доцільно застосовувати підхід, що грунтується на використанні переваг цього виду темпераменту — енергійності, захопленості, пристрасності, рухливості, — і нейтралізації його недоліків — запальності, конфліктності, нестриманості. Холерик по¬стійно має бути чимось зайнятий.
Сангвінік завжди обіцяє, але не завжди виконує обіцянки, тому його потрібно постійно контролювати. Такий підхід дає вихователю змогу активізувати переваги дітей-сангвініків — життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість, — і звести до мінімуму недоліки цього типу темпераменту, як-от легкодумство, ненадійність, зазнайство.
Флегматик ніколи не може працювати в умовах дефіциту часу, йому необхідний індивідуальний темп роботи. Його не слід квапити, він сам розрахує час і зробить справу. Відповідним має бути підхід педагога до роботи з дитиною-флегматиком — задіяти такі його якості, як стійкість, сталість, терплячість, надійність, нейтралізуючи таким чином повільність і байдужість.
Принцип роботи з дітьми-меланхоліками, які теж мають свої переваги (чутливість, м’якість, людяність, доброзичливість) і недоліки (низький рівень працездатності, поміркованість, сором’язливість), передбачає категоричну заборону для педагога кричати або підвищувати голос на дітей із цим типом темпераменту, давати їм різкі, жорсткі вказівки.